Мнения

реформы

Чому законопроект про продаж землі від «слуг народу» – це антипод Земельного кодексу Медведчука

Чому законопроект про продаж землі від «слуг народу» – це антипод Земельного кодексу Медведчука

У новітній історії України є низка знакових подій, які стали вирішальними, бо вплинули на вибір магістральних напрямів державотворчих процесів та забезпечили прискорені темпи соціально-економічного розвитку на початку 2000-х років. До таких подій слід віднести «оксамитову революцію» в Українському домі, прийняття Земельного кодексу України у 2001 році та конституційну реформу 2004 року. Всі ці рубіжні події не отримали б належного змістовного наповнення та логічного завершення, якби не державницька позиція та наполегливість Віктора Медведчука.

Зараз, коли правляча коаліція намагається запустити ринок сільськогосподарських земель за приписами представників та безпосередніх лобістів транснаціонального капіталу, базові положення Земельного кодексу України, прийнятого у 2001 році за безпосередньої участі Віктора Медведчука, знову набувають епохального характеру, оскільки вони не лише дали високий старт прискоренню аграрної реформи, а й сформували міцні підмурки  для збереження  у власності українського народу його найбільшого багатства – землі.

Спроби провести паралелі між спорадичними діями нинішньої парламентської більшості (небачені досі потуги за будь-яку ціну скасувати мораторій на вільний обіг земель сільськогосподарського призначення і запустити земельний ринок в інтересах транснаціонального капіталу – прийняття у першому читанні 13 листопада 2019 року законопроекту № 2178-10) та ухваленням доленосного Земельного кодексу України 2001 року є свідченням своєрідного рецидиву «дитячої хвороби псевдореформаторства»  правлячого політичного конгломерату.

Віддзеркаленням політиканства та цілеспрямованої підміни понять стають також окремі публікації на інтернет-ресурсі «Українська правда», на кшталт матеріалу «Медведчук вже не той…», де цілеспрямовано спотворюється позиція Віктора Медведчука з земельних питань. Лейтмотивом цього матеріалу є звинувачення Віктора Медведчука у непослідовності при голосуванні за земельні законопроекти. Наполегливість Медведчука як головуючого на засіданні парламенту, коли було прийнято Земельний кодекс України 2001 року, протиставляється його безкомпромісній позиції, яка полягає у недопущенні форсування земельної реформи, здійснюваної  правлячим політичним конгломератом під диктовку іноземних кураторів.

Автор цієї публікації на «Українській правді», так би мовити, плутає, а точніше свідомо поєднує, святе з грішним. Прийняття Земельного кодексу України 25 жовтня 2001 року, який запровадив приватну власність на землю (глава 14, стаття 78), дало можливість законодавчо оформити одвічне прагнення українських селян, в першу чергу власників земельних (часток) паїв (6,9 млн громадян) площею 27,7 млн гектарів, володіти землею. Саме прийняття цього кодексу виступало необхідною умовою формування в Україні класичних атрибутів ринкової соціально-орієнтованої економіки та робило землю повноцінним елементом системи товарно-грошових відносин.

У Земельному кодексі України від 25 жовтня 2001 року було передбачено всі необхідні запобіжники, аби унеможливити спекуляції із земельними ділянками сільськогосподарського призначення, прояви земельного рейдерства, надмірну концентрацію земель в одних руках і поглинання сільськогосподарських земель іноземними юридичними та фізичними особами.

По-перше, пункт 13 Розділу X «Перехідні положення» вводив обмеження на концентрацію земель сільськогосподарського призначення в одних руках, згідно з яким до 1 січня  2010 року громадяни і юридичні особи могли набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Для порівняння: проголосований 13 листопада 2019 року законопроект № 2178-10 передбачає, що сукупна площа земельних ділянок спільного кінцевого бенефіціарного власника в межах однієї області або Автономної Республіки Крим не повинна перевищувати 8% земель сільськогосподарського призначення такої області (тобто фактично 100 000 гектарів). 100 гектарів і 100 000 гектарів – речі неспівставні.

По-друге, стаття 130 Земельного кодексу чітко визначала перелік покупців земель сільськогосподарського призначення, якими могли виступати громадяни України, що мають досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням сільськогосподарського виробництва, та юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. Також стаття 130 надавала переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення громадянам України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, що було особливо важливо для соціально-економічного піднесення сільських територій та збереження українського села.

По-третє, пункт 4 статті 22 передбачав законодавчу норму, згідно з якою землі сільськогосподарського призначення не могли передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Стаття 81 та стаття 82 вводили законодавчу норму, відповідно до якої іноземні громадяни та іноземні юридичні особи, отримавши у спадщину землі сільськогосподарського призначення, мали протягом одного року забезпечити відчуження цих земель, що створювало надійний законодавчий бар’єр для поглинання нерезидентами сільськогосподарських земель України.

У зв’язку з тим, що прийняття Земельного кодексу України 25 жовтня 2001 року відбувалося в умовах, коли не було сформовано критично необхідного законодавчого підґрунтя для повноцінного функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення (здійснення операцій купівлі-продажу сільськогосподарських земель), зокрема не було сформовано сучасної системи моніторингу земель, земельного кадастру, проведення інвентаризації земель, зміни цільового призначення окремих категорій земель, розмежування земель, захисту дрібних землевласників, введення мораторію на відчуження сільськогосподарських земель на той час було виправданим (пункт 15 Розділу X «Перехідні положення»).

Відповідно до цього пункту громадяни та юридичні особи, які мали у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України – власники земельних часток (паїв) не мали права до 1 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Мораторій на відчуження, зокрема купівлю-продаж, сільськогосподарських земель розглядався як тимчасове явище і був спрямований на те, щоб дати час українській владі сформувати надійні підвалини для цивілізованого обігу земель сільськогосподарського призначення. Натомість уряди Ющенка та Порошенка своєю бездіяльністю у сфері земельних відносин сформували український феномен латифундизму, що призвело до посилення сировинної спрямованості розвитку вітчизняного АПК, і Україна фактично стала сировинним придатком не лише Заходу, а й Сходу.

 Саме у часи президентства Порошенка протягом декількох років цілеспрямовано не призначалися керівники Міністерства аграрної політики та продовольства України, Держгеокадастру України та профільного парламентського комітету, що давало можливість через використання інституту виконуючих обов’язки забезпечувати ручний режим управління земельними відносинами та надавати небачені досі преференції агрохолдинговим утворенням, зокрема й в питаннях  нарощення банку сільськогосподарських земель.

З наведеного напрошується висновок, що Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року і проголосований 13 листопада законопроект №2178-10 – це законодавчі акти-антиподи. Якщо перший законодавчий акт створив інституціональне підґрунтя для реалізації конституційного права українських селян володіти та розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення та запобігав поглинанню найбільшого багатства України іноземцями, то другий – «відкриває шлюзи» для поглинання українських  сільськогосподарських земель акулами транснаціонального капіталу.

Тому підтримка законопроекту №2178-10 – це завуальована форма здачі національних інтересів. Такий законопроект, як і слід було очікувати, не знайшов підтримки у Віктора Медведчука та інших депутатів «Опозиційної платформи – За життя», оскільки цей акт фактично спотворює базові засади Земельного кодексу України 2001 року та веде до поглинання українських чорноземів іноземним капіталом, розширення масштабів земельного рейдерства і врешті-решт до обезземелення українських селян.

Василь Голян
доктор еконономічних наук, професор

Завантаження...
Комментарии (0)
Для того, чтобы оставить комментарий, Вы должны авторизоваться.
Гость
реклама
реклама