Нафтогаз: прибуток на кредит, премії за мовчання — анатомія псевдоуспіху

Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» повідомила про рекордне зростання фінансових показників. У 2024 році чистий прибуток компанії склав 23,9 мільярда гривень, а консолідований прибуток групи сягнув 38 мільярдів — на 64% більше, ніж торік. На перший погляд, це могло би слугувати яскравим підтвердженням успішності управлінської команди та дієвості корпоративної реформи. Однак, якщо розібратися в структурі цього прибутку, картина виглядає значно менш героїчною.

Перш ніж тішитися цифрами, варто відповісти на головне запитання: за рахунок чого саме утворився цей прибуток? У 2024 році «Нафтогаз» отримав 410 мільйонів євро — це приблизно 19,3 мільярда гривень — від Європейського банку реконструкції та розвитку і уряду Норвегії. Частина коштів надана у вигляді кредиту, частина — у формі грантової допомоги. Метою було забезпечення закупівлі 1 мільярда кубометрів природного газу. Компанія вчасно і вигідно закупила ресурс, продала його із маржею, отримала прибуток і відобразила це у фінансовій звітності.

Іншими словами, мова йде не про прибуток, здобутий завдяки внутрішнім реформам чи стратегічному управлінню, а про вдало організовану операцію з торгівлі газом, що стала можливою завдяки зовнішньому фінансуванню. Саме цей фактор забезпечив вражаючі цифри, якими зараз оперує менеджмент компанії. Це не применшує факт правильно реалізованого проєкту, однак суттєво змінює акценти: прибуток виник не «з нуля», а як похідне від залучених грошей донорів.

На цьому тлі особливо гостро постає інше питання: як були розподілені ці прибутки, і хто став їхнім головним бенефіціаром? За даними фінансової звітності, на компенсацію провідному управлінському персоналу (членам правління та директорам) компанія спрямувала 81 мільйон гривень. Це на 4 мільйони більше, ніж у 2023 році. Та ще більш показовими стали витрати на забезпечення діяльності наглядової ради — 33 мільйони гривень. З них 29 мільйонів — це фіксована винагорода, а 4 мільйони — компенсація супутніх витрат. Для порівняння, у 2023 році ця сума була майже вдвічі меншою.

Формально ці виплати передбачені контрактами і узгоджені відповідно до чинного законодавства. Проте відсутність публічного аудиту рішень наглядової ради, невідомість кількості засідань та їх ефективності викликають запитання. Громадськість не отримала жодного підтвердження того, що саме діяльність цього органу призвела до покращення фінансового результату. Фактично — наглядова рада, яка повинна виступати як гарант інституційної відповідальності, стала дорогим і непрозорим елементом системи.

Не менш тривожним виглядає і її склад. Сьогодні до ради входять чотири іноземні «незалежні» експерти та три представники держави — зокрема з Офісу Президента та Кабінету Міністрів. Така конфігурація, покликана забезпечити баланс і фаховість, на практиці часто виконує роль формального прикриття для внутрішньо ухвалених рішень. Без KPI, без чітких звітів, без незалежної оцінки результатів діяльності, інституція перетворюється з наглядової на декоративну.

І все це — у рік, коли країна живе у стані війни, коли державний бюджет скорочується до кісток, коли українські лікарі, військові, вчителі не отримують навіть базової грошової підтримки. У такому контексті виплати на десятки мільйонів для управлінців державної компанії виглядають не просто аморально — вони провокують глибоку суспільну недовіру. Контракти і формальності — слабке виправдання, коли держава фінансує заробітки для касти людей, які не демонструють прозорої ефективності.

Наслідки очевидні. Підривається довіра до всієї концепції реформ держпідприємств, дискредитується сам інститут незалежного нагляду, компрометується позиція України в очах міжнародних партнерів. Усе це грає на руку тим, хто роками стверджує: реформи в Україні — це фікція.

На жаль, у випадку з «Нафтогазом» складно заперечити ці аргументи. Прибуток, який міг стати шансом для побудови нової моделі управління, перетворився на ілюстрацію старої логіки — прибутки отримують за рахунок зовнішніх коштів, премії — за мовчання, а нагляд — без відповідальності. Це не історія реформ, це симптом глибшої хвороби — імітації ефективності там, де її давно замінила політична доцільність.

Щоб змінити ситуацію, потрібні не косметичні звіти, а реальні кроки: аудит джерел прибутку, прозора звітність наглядової ради, KPI для менеджменту, прив’язка винагороди до результату. Без цього навіть найбільші цифри прибутку залишатимуться лише бухгалтерським фокусом — яскравим, але порожнім.