Україна — не Чорнобиль

Економіст Олексій Кущ закликає подивитися на гру S.T.A.L.K.E.R. 2 як на новітній акт цифрової дипломатії. Мовляв, це не просто стрілялка в радіаційній зоні, а «віртуальний відкритий код України», «найпотужніший репрезентант української ідентичності у цифровому просторі» та ще й «елемент soft power», подібний до Coca-Cola для США чи суші для Японії.

Більше того — на думку Куща, саме завдяки цій грі Україна «остаточно закріпила за собою культурний наратив Чорнобиля». Ну а присутність українських топонімів та мови у грі — це вже взагалі геополітична перемога.

Висновок: тепер не дипломати, не військові, не інженери, а гравці в S.T.A.L.K.E.R. формують світове ставлення до України.

Але ж це повна маячня.

По-перше, культурна ідентичність держави не може базуватися на розпіареній радіаційній зоні. Тим більше — через гру, власником якої є не держава, не суспільство, і навіть не культурна інституція, а приватний бізнесмен зі специфічною репутацією.

По-друге, порівняння з Coca-Cola чи японськими суші — це вже не аналітика, а стендап. Чорнобиль — це трагедія, екологічна катастрофа, а не бренд для експорту. Нам ще вибачатись перед нащадками за перетворення зони відчуження на декорацію для стрілялок, а тут нам пропонують пишатися тим, що ми «закріпили за собою право власності на наратив». Дякуємо.

По-третє, ігнорування контексту — це вже клініка. Ніхто не згадує, що гра випущена під час війни, коли країна на межі виживання, а один з головних акціонерів студії фігурує в кримінальному провадженні про відмивання 860 мільйонів гривень. Але це нічого — бо ж м’яка сила.

Ці тексти не мають нічого спільного ні з економікою, ні з культурою. Це класична PR-кампанія, яка намагається подати Максима Кріппу — фігуранта справи про відмивання грошей, людину з підробленим дипломом і бенефіціара гемблінгового бізнесу — як творця потужної цифрової екосистеми. Йому приписують стратегічне бачення, де S.T.A.L.K.E.R. 2, кіберспорт (NAVI) і продакшн (Maincast) нібито об’єднані в єдиний культурно-медійний цикл. Але за цим фасадом — лише чергова спроба відбілити токсичний капітал під виглядом soft power.

Власник NAVI, Maincast і GSC Game World тепер начебто нове обличчя нації у цифровому світі. А медіа покірно друкують цю нісенітницю. Але уся медійна конструкція, яку намагаються зліпити навколо Кріппи — від гри до кіберспорту — не відповідає на головне питання: звідки гроші на всю цю “екосистему”? Його бізнесова історія — це набір фейків. І жодна колонка Куща чи піар-стаття не пояснює, звідки в людини з підробленим дипломом і кримінальними звʼязками сотні мільйонів на ігри, трансляції, клуби, студії і Steam.

Україна — це не Чорнобиль. І точно не Кріппа.