Європа допомагає Україні перейти на зелену енергетику. У Карпатах її гроші потрапили в екологічний конфлікт

На одній із найбільших полонин Українських Карпат будується промисловий вітропарк із 30 турбін загальною потужністю 156 МВт.

Для України, енергосистема якої залишається однією з головних цілей російських атак, нова генерація є питанням безпеки. Вітрова енергетика дозволяє створювати розосереджені джерела електроенергії, які складніше вивести з ладу одним ударом.

Але будівництво на полонині Руна показує іншу сторону українського зеленого переходу.

Для доставки важкого обладнання до високогір’я через карпатські ліси проклали нову дорогу. Для підключення майбутньої ВЕС розчищають коридор під високовольтну лінію електропередачі. На самій полонині будують технологічні дороги, бетонують фундаменти та встановлюють перші вітротурбіни.

Частина робіт уже стала предметом судових спорів і кримінальних проваджень. Правоохоронні органи, зокрема, перевіряють земельні роботи та спорудження фундаментів, які розпочалися до завершення процедури оцінки впливу на довкілля. Пізніше проєкт отримав позитивний висновок ОВД, однак конфлікт навколо його екологічних наслідків не припинився.

Історія Руни показує проблему, яка може виявитися значно більшою за одну карпатську полонину. Фізично єдиний енергетичний комплекс розподілений між різними проєктами, компаніями та екологічними процедурами. А частина необхідного для його будівництва обладнання придбана за кредит українського державного банку, енергетичний портфель якого отримав підтримку ЄБРР та Європейського Союзу.

Одна електростанція, кілька проєктів

Щоб побудувати вітроелектростанцію на високогірній полонині, недостатньо встановити вітряки. До них потрібно доставити багатотонні секції башт і лопаті. Для цього необхідна дорога. Щоб передати вироблену електроенергію до мережі, потрібна високовольтна ЛЕП.

Фізично дорога, лінія електропередачі та вітротурбіни утворюють один енергетичний комплекс.

Юридично на Руні вони розділені.

Дорога через ліс оформлюється як окремий інфраструктурний проєкт. Лінія електропередачі проходить окрему процедуру. У документації щодо самого вітропарку вирубування лісу для дороги не розглядається як безпосередня частина будівництва ВЕС.

Природоохоронні організації називають це фрагментацією проєкту. На їхню думку, такий підхід не дозволяє належним чином оцінити кумулятивний вплив усієї необхідної для роботи ВЕС інфраструктури.

Забудовники та державні органи можуть посилатися на те, що кожен із цих об’єктів проходить власні передбачені законом процедури. Сам вітропарк у лютому 2026 року отримав позитивний висновок ОВД, а спроба природоохоронців скасувати детальний план території в судах успіху не мала.

Однак поділ має практичний наслідок: проблеми з дозволами або кримінальне провадження щодо одного елементу комплексу не обов’язково зупиняють реалізацію інших.

Є й другий рівень поділу — корпоративний.

Сам по собі він не є незвичайним для великого енергетичного проєкту. Але стає важливим, коли потрібно встановити, хто відповідає за різні частини комплексу і хто зрештою його фінансує.

Хто будує Руну

За проєктом стоїть група компаній «Вітряні парки України», пов’язана з колишнім народним депутатом Максимом Єфімовим та родиною Мкртчанів.

75% управляючої компанії «Вітряні парки України» належать зареєстрованій на Кіпрі Astrella Holdings Limited, ще 25% — безпосередньо Єфімову. Кінцевими бенефіціарами в українському реєстрі зазначені Єфімов та Рафаель Мкртчан.

Безпосередньо Руна розподілена між кількома проєктними компаніями. «Вітряний парк Турянський» орендує землю, частину якої передано в суборенду «Вітряному парку Полонина Руна-1».

Структура власності останньої веде вже до Сполучених Штатів. 90% «Полонина Руна-1» належать US WIND AND SOLAR LLC, ще 10% — українському венчурному фонду «Дакар». Кінцевими бенефіціарами український реєстр називає доньку Єфімова Ізабеллу Єфімову та громадянина США Алекса Брика.

Наявність американської компанії у структурі власності не означає, що проєкт отримує американське фінансування. Але вона додає ще одну ланку до корпоративного ланцюга, який веде від українських проєктних компаній через Кіпр до США.

Вітротурбіни для проєктів групи виробляє та монтує ще одна українська компанія — Friendly Wind Technology.

З’ясувати, хто відповідає за кожну частину цієї конструкції, важливо ще з однієї причини: обладнання, яке використовується для будівництва Руни, придбали за державний кредит.

А кредитний портфель цього державного банку згодом отримав підтримку ЄБРР та Європейського Союзу.

Німецький кран

17 жовтня 2024 року державний Ощадбанк повідомив, що надав Friendly Wind Technology кредит на 147 млн грн для придбання німецького самохідного крана Liebherr LG 1750.

Кредит був виданий із використанням державної програми «Доступні кредити 5–7–9%».

Улітку 2026 року цей Liebherr працював на будівництві вітропарку на полонині Руна.

Через два тижні після оголошення кредиту Європейський банк реконструкції та розвитку оприлюднив новий механізм співпраці з Ощадбанком.

Слідом за грошима

31 жовтня 2024 року ЄБРР оприлюднив проєкт Energy Security Support Facility для Ощадбанку, а 4 грудня його затвердив.

Механізм дозволяє ЄБРР частково брати на себе кредитний ризик за портфелем нових енергетичних кредитів Ощадбанку загальним обсягом до €100 млн. Розмір інструменту ЄБРР становить €40 млн, а щонайменше 70% кредитів мають фінансувати проєкти, що відповідають критеріям зеленого переходу.

Розподіл ризику підтримується гарантіями Європейського Союзу через Ukraine Investment Framework та Франції.

У серпні 2026 року CEE Bankwatch Network заявила, що кредит Friendly Wind Technology на придбання Liebherr був включений до цього механізму ЄБРР. Організація також задокументувала використання придбаного крана на Руні.

Однак тут виникає важлива хронологічна деталь.

Ощадбанк оголосив про кредит Friendly Wind 17 жовтня 2024 року — за два тижні до публікації проєкту ЄБРР і майже за два місяці до його затвердження. У публічній документації ЄБРР Friendly Wind Technology не названа серед конкретних позичальників.

Тому участь ЄБРР у ризику саме за цим кредитом потребує прямого підтвердження ЄБРР та Ощадбанку.

Якщо кредит справді був включений до Covered Portfolio, питання полягає вже не лише в тому, звідки взялися гроші на кран.

ЄБРР класифікував свою операцію з Ощадбанком як фінансування через фінансового посередника і вимагає від банку застосовувати процедури управління екологічними та соціальними ризиками до кредитного портфеля.

Тому головне питання Руни для європейських інституцій звучить інакше: що саме оцінювала фінансова система, яка взяла на себе частину кредитного ризику, — придбання крана чи екологічні ризики проєкту, для будівництва якого цей кран використовується?