Віктор Кевлюк: Раніше ніж за півроку Росія не може провести серйозний наступ

51523
Віктор Кевлюк: Раніше ніж за півроку Росія не може провести серйозний наступ

Чому в Росії змінили командувача окупаційних військ, чи може агресор піти в новий наступ на Київ, чи вдасться їм мобілізувати ще 500 тисяч людей і чи справді противник зіштовхнувся з дефіцитом снарядів розповів експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк.

Після екватору зими Росії так і не вдалось зламати спротив українців нищенням енергооб'єктів. Розуміючи, що ця ставка не сильно грає, агресор починає паралельно готувати інший план. Українська розвідка та воєнне командування вважає, що ворог концентрує сили, щоб наприкінці зими або навесні організувати новий масштабний наступ.

Стикнувшись з проблемою в озброєнні, росіяни, вочевидь, хочуть здобувати перевагу кількістю живої сили. Чи вдасться їм мобілізувати ще півмільйона людей, з яким озброєнням у них є проблеми та з чим пов'язана зміна командувача окупаційних військ Суровікіна – в інтерв'ю РБК-Україна розповів експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк.

– Чи припускаєте ви можливість нового великого наступу росіян, про ймовірність якого ми чуємо останні кілька тижнів?

– Це чутки. Великий наступ і загалом наступ з такою швидкістю підготувати неможливо. Він буде, але пізніше.

– Ознаки підготовки якоїсь наступальної операції, наприклад, на території Білорусі ви бачите? Адже було інтерв'ю Валерія Залужного, в якому він говорив, що не виключає цього – що може бути залучена Білорусь і що ворог може намагатися знову піти на столицю.

– Безумовно, таке може статися. Це один із ймовірних варіантів розвитку подій. Але наскільки цей варіант імовірний – на сьогодні він абсолютно неймовірний.

– У лютому минулого року, коли вони збиралися в похід на Київ, вони зібрали приблизно 40 тисяч підготовлених, професійних військ. І вони зазнали поразки навіть зважаючи на те, що ми не були сильно готові до цього вторгнення. На вашу думку, скільки військ – російських чи то російсько-білоруських – зараз їм би було потрібно, щоби підготувати ударне угруповання для походу на Київ?

– Треба подивитися трохи з іншого боку на ситуацію. Коли вони розпочинали наступальну операцію в лютому минулого року, вони мали 176 батальйонних тактичних груп, в яких зібрали всю боєздатну частину сухопутних військ своєї країни. Угруповання складало приблизно 200 тисяч. Не всі вони, звісно, були на київському напрямку.

На сьогодні з 200 тисяч, що починали війну, лише вбитими втрати 116 тисяч. Ще 300 тисяч поранених. Ті, хто починав це вторгнення і випадково залишився живим, уже по кілька разів поранені, виліковані і повернуті в стрій. Стягнуті на війну вже всі, хто служив викладачами, інструкторами, охороняв якісь бази. Тобто про високу боєздатність цих військових частин говорити не варто, мабуть, ще з літа минулого року.

Було поповнення відмобілізованими. Можна говорити про те, що належну підготовку отримали ті, хто був призваний до військових частин спеціального призначення. Тут слід зазначити, що російським генеральним штабом прийняте рішення про розформування 22-гої бригади спецпризначення, яка зазнала таких втрат, що відновленню не підлягає. Тобто щоби відновити одну бригаду, в них ресурсів не вистачило.

Тими залишками частково мобілізованих, які зараз у них є, можна підлатати дірки у військових частинах, які на українських теренах перебувають від початку минулого року. В них уже відбулося по декілька ротацій. Наприклад, 810-та бригада морської піхоти з Криму вже тричі поміняла свій особовий склад. Тобто ситуація у них не дозволяє створити боєздатне угруповання для проведення наступальної операції.

Відповідно, якщо ви маєте мету у війні, не досягли її, але не відмовилися від її досягнення – ви маєте наростити зусилля. Звідси випливає необхідність проведення наступної хвилі мобілізації, про яку вже ходять розмови. Це захід тривалістю десь 60-90 днів, після цього ще 60-90 днів потрібно на те, щоби звести все це у військові колективи і навчити їх діяти разом, на військовій техніці, навчити якоїсь елементарної тактики. Тобто раніше ніж за півроку вони фізично неспроможні щось провести – наступальне, серйозне, масштабне.

Що стосується Білорусі, там зараз перебуває 2-га мотострілецька дивізія західного військового округу збройних сил РФ. Вона налічує приблизно 12 тисяч. Туди поступово подається поповнення, відремонтоване озброєння. Але наступати однією дивізією на Київ – сумнівний задум. Не факт, що вони доїдуть до Чернігова.

Зважаючи на те, що угрупованням, яке готується боронити Київ, керує генерал Павлюк, то в росіян шансів трошки більше нуля. Тому вся ця білоруська активність – класичний приклад демонстративних дій, коли противник намагається утримати нас від перекидання частини наших сил з північного напрямку, наприклад, під той же Соледар.

Щоб замислювати похід на Київ, росіянам треба збирати угруповання принаймні на 250-300 тисяч. Тоді, може, в них щось і получиться, хоча не факт. Якщо Збройні сили мають на цьому напрямку 30 тисяч оборонців, то ворог має щонайменше зібрати 150 тисяч, і це не гарантує перемогу. Тому якщо щось і буде – воно має розвиватися інакше. З огляду на те, що ми зараз спостерігаємо на фронтах, це буде спроба просунутися на Київ через Запоріжжя і Бахмут в напрямку на Дніпро, з Дніпра – на Черкаси, а з Черкас – на Київ. Інакше воно не вимальовується – з інших напрямків просто немає чим.

– Були заяви нашої розвідки, що зараз справді готується нова хвиля мобілізації в Росії і що вони хочуть набрати 500 тисяч людей. Їхня мобілізаційна інфраструктура може потягнути таку кількість людей?

– Тут залежить від того, що ми маємо на увазі під мобілізаційною інфраструктурою. Якщо ми маємо на увазі систему військових комісаріатів – то взагалі без проблем. Питання – що відбувається з цим ресурсом далі. Навчально-матеріальна база російських збройних сил спроможна "проковтнути" приблизно 100-120 тисяч. Зважаючи на те, що вони розгорнули вже в 16 університетах курси підготовки молодших офіцерів – нехай це буде ще 8-10 тисяч. Набирається 130 тисяч, нехай максимум – 150 тисяч.

Ще 350 тисяч куди подіти? Сумнівно, що вони влізуть в пункти постійної дислокації. Я не чув і не бачив оцінок, що на таку кількість людей є запаси їжі, пального, одягу, екіпіровки. Це племя в резинових шльопках і спортивних костюмах має бути? Вони формально будуть оформлені як військовослужбовці. Що робити далі, куди їх поселити? Не вийде запхати в казарму, в яку поміщається 200 людей, дві тисячі.

Дуже часто ми, до речі, бачимо повідомлення про пожежі в торгових центрах у Росії. Є інформація, що вони горять не просто так. Це горять місця, де було військово-технічне майно, яким озброювалися приватні військові компанії. Хто їх підпалює – невідомо. Але рух специфічних людей специфічних народностей навколо цих торгових центрів дозволяє стверджувати: ті, хто каже, що це склади ПВК "Вагнера", не помиляється.

Мабуть, така ж історія може статися з екіпіровкою призваних під час мобілізації. Пригадайте, як на початку вторгнення почали горіти склади в Брянській, в Воронезькій, в Курській областях. Суто з економічної точки зору – все дуже логічно: "що нас може врятувати від ревізії – крадіжка". Тобто на кількість людей, що призиваються, створюються певні запаси. Коли ці запаси продали, умовно, на Кавказ, а решта згоріла, хто винен? Українські диверсанти, "візитка" Яроша тощо.

У такий спосіб була знищена значна частина запасів. Частина запасів була передана приватним військовим компаніям і якимось дивним чином почала горіти по всій Росії. У що вони збираються одягти 500 тисяч людей, якщо вже в тих, хто зараз прибув на лінію фронту, немає елементарного сучасного балістичного захисту, не вистачає бронежилетів? Вони поступово скочуються в управління людськими масами рівня громадянської війни 20-х років минулого століття. Тобто формально вони зберуть людей, але надалі дати їм раду не зможуть.

– Пам'ятаєте, коли вони почали цю першу хвилю часткової мобілізації, були дуже скептичні оцінки загалом щодо того, яка якість тих військ з огляду на те, що певну кількість з них відразу кидали на фронт. Проте є думка, що ці непідготовлені "чмобіки" все ж допомогли сповільнити наші наступальні дії і втримати окуповані території. Ви погоджуєтесь з такою думкою?

– А ми проводили наступальні дії? На жодному з напрямків ми не готували і не проводили жодних наступальних дій.

– А якщо брати північний захід Луганщини? Ми там рухалися до Сватово - Кремінної, але, якщо я правильно розумію, ту ділянку посилили тими ж мобілізованими і наше просування там дещо забуксувало.

– Ми там зупинилися після того, як завершили ізюмську операцію і звільнили Харківщину. Далі просто складалася сприятлива обстановка, коли ми могли просуватися. У районі Діброви і зараз просуваємося. Противник був змушений з херсонського напрямку перекинути туди 76-ту і 106-ту десантні дивізії, щоб хоч якось посилити підрозділи 20-тої загальновійськової армії РФ, там на рубежі бігом створювали якусь оборону.

Що стосується тих самих "чмобіків" – там ситуація досить проста. Росіяни не вигадали нічого кращого, ніж створити територіальні війська і стрілецькі полки мобілізаційного резерву. Це формування, які взагалі нічим озброювати не треба. Зібрали: 10 людей – відділення, 30 – взвод, 100 людей – рота, 500 – батальйон, 1000 – полк. Усім дали по автомату 1963 року випуску. І далі потрохи беруть тих "чмобіків" і закидують у підрозділи, що зазнали втрат.

Сказати, що вони якось рішуче повпливали на стан справ на фронті – ні. Ми ще рішуче не впливали на російські війська для того, щоби провести дійсно наступальну операцію. Ми спостерігаємо бої місцевого значення. Це абсолютно локальні, тактичні дії, які не мають на меті прорватися на 30-50 кілометрів, завдати якихось значних втрат противнику. Це просто протистояння в першій лінії оборони – не більше того. Навіть важкі бої в Соледарі та Бахмуті – це не є чимось оперативно-стратегічним. Це тактичні дії.

– Якщо окупантам вдасться захопити Соледар, наскільки це погіршує становище наших військ у Бахмуті?

– У разі захоплення Соледара для противника буде завдання втриматися в низині. Бо, відійшовши на 2 кілометри в західному напрямку, наші війська опиняються на завчасно підготовленому, якісно обладнаному рубежі оборони. І вони опиняються вище ніж противник. Противнику треба наступати вгору – тобто бігти з низини Соледара 2 кілометри до першої нашої траншеї. Питання – а в чому сенс?

Сенс у тому, що пан Пригожин хоче якось поправити своє матеріальне становище. Соледар – місце видобутку солі. Бахмут – місце видобутку гіпсу і теж солі. Відповідно, можна припустити, що російське керівництво каже: "товарищ Пригожин, як захопите ці два міста – копайте сіль, гіпс – це вам".

Втрата Соледара для нас у військовому сенсі не змінює нічого. Для противника вона створює проблему, бо в цьому місці вогнем з панівних висот без кінця будуть вибиватися всі ті, хто зайде в Соледар. Це стане місцем колективного самогубства. Для оборони Бахмута це буде, скажімо, неприємно, бо в місті північніше утворюється вороже угруповання, яке в разі спроби руху в напрямку Бахмута потрапляє під фланговий удар Збройних сил України.

– Доводилося чути іншу оцінку, що втрата Соледара має значення для Бахмута у тому сенсі, що з Соледара їм відкривається шлях до траси на Слов'янськ.

– Це одна з логістичних артерій, яка забезпечує Бахмут. Її втрата не означає катастрофу через припинення постачання. Так, це призведе до певних складнощів для оборони Бахмута. Але противник заходить у капкан, з якого йому потім буде дуже важко вибиратися. Ідея охопити Бахмут з півночі і з півдня – через Соледар і через Курдюмівку – непогана за умови, що у вас є перевага в силах та засобах.

Противник не може масштабно застосовувати авіацію – погода не та. Вони не можуть масштабно застосовувати артилерію. По-перше, не вистачає боєприпасів. По-друге, вже не вистачає і самої артилерії. Можуть застосовувати бронетехніку – все це чудово проглядається на дистанції 3-5 кілометрів і спалюється. Те, що ми бачимо – вони наступають по власних трупах, просуваючись на 10-20 метрів за добу. З таким темпом там можна покласти 100 тисяч людей і здобути один кілометр території.

– Буквально перед нашою розмовою (11 січня, – ред.) з'явилася інформація про зміни в керівництві так званого об'єднаного угруповання окупаційних військ в Україні.

– Супер новина.

– Як ви вважаєте, з чим пов'язані такі перестановки – що Герасимов став командувачем, а Суровікіна фактично понизили до його зама?

– Це підсумок підкилимних подій у Кремлі. Існує протистояння між військовими і умовними бізнесменами. Тобто з одного боку – Шойгу і Герасимов. З іншого – Пригожин, Кадиров, туди ж можна додати командувача Росгвардії Золотова. Ці два клани міряються між собою.

Але вчора ми побачили призначення начальником головного штабу сухопутних військ генерала Лапіна, який був усунутий від керівництва російськими військами центрального округу після Лимана з подачі та після сильної критики Пригожина і Кадирова. А сьогодні ми бачимо призначення Герасимова керівником операції. Тобто військові перемагають у цьому протистоянні.

З іншого боку, призначення Герасимова керівником операції – це не про посаду, це людина отримала бойову задачу. Він не понижений, не підвищений, просто він тепер займається ще іншим. Це може бути і усвідомленням того факту, що успішних перспектив у цієї операції небагато, тому Герасимова просто віддали на забій і він буде призначений крайнім, винним та всіх собак спустять саме на нього.

Суровікін за посадою головнокомандувач повітряно-космічних сил збройних сил Російської федерації. Він ким був – тим і залишився, зарплата в нього не змінилася. Просто він більше не керує операцією, а допомагає Герасимову. Це ні пониження, ні підвищення. Це зміна керівника.

– Це може говорити про те, що Суровікіним не задоволені?

– Так, може. І це може говорити про те, що колишній командир 42-ої дивізії у Чечні генерал-майор Суровікін, товариш Кадирова, разом з ним програли підкилимну боротьбу, принаймні на даному етапі.

– Чи є підстави вважати, що росіяни обстрілюють наші енергооб'єкти вже не стільки, щоб люди бунтували через нестерпні умови, змушували владу до переговорів і прийняття ультиматумів Кремля, скільки для того, щоби виснажити наше ППО? І тоді їхня авіація змогла б залітати в наш повітряний простір і обстрілювати нас некерованими бомбами, як вони це робили в Сирії. Адже від початку війни вони не можуть використовувати в нас таку тактику.

– Я з цим не погоджуюсь, адже атаки на об'єкти енергетики ми бачимо, а ось атаки на позиції Сил протиповітряної оборони не бачимо. Ракети зенітні у нас не закінчаться. Союзники їх як постачали, так і постачатимуть, навіть ще більше, ніж раніше. Відповідно, виснаження системи ППО не настане.

Втративши 300 ударних літаків, щонайменше 350-400 пілотів разом з ними, Росія має проблему. На чомусь треба літати, хтось має застосовувати звичайні гравітаційні боєприпаси – старі бомби. Ми бачили, як у Єйську пілот, призваний за мобілізацією з цивільної авіації, на літаку Су-24, повністю заправленим з повним підвішеним боєкомплектом, врізався після зльоту в єдину висотку, яка в Єйську взагалі є. Це завтрашній день російської ударної авіації.

Воювати проти винищувачів, які рік набували досвід повітряних боїв, поступаючись технічно, але перемагаючи тактично, які навчились перехоплювати всі типи цілей – від "шахедів" до крилатих ракет – призваний з запасу пілот таких чудес демонструвати не може. Тому будуть подальші ракетні обстріли критичної інфраструктури, в кращому випадку – бомбові удари по передньому краю некерованими боєприпасами. На більше вони сьогодні не спроможні.

– Уже середина зими, ці удари по інфраструктурі справді створюють незручності, але вони не виводять людей на вулиці. Чому вони далі рухаються цією тактикою, якщо вона не працює, а в них уже пішов стратегічний резерв ракет?

– Якби нам не допомагали союзники, не передавали обладнання для енергетичних об'єктів – ми би вже були в дуже важкому становищі суто з енергетичної точки зору. Взимку це критично, адже коли електронасос не качає з котельні гарячу воду в будинок – у будинку холодно, жити там не сильно хочеться. Противник не досягає мети своїх дій, але не полишає надію, що він врешті-решт влучить у якесь таке місце, в результаті чого різко все зупиниться.

Прем'єр-міністр поскаржився на те, що в Україні пошкоджені всі теплові та гідроелектростанції, а також 40% обʼєктів високовольтної мережі. Але ми тримаємося. І як би це дивно не звучало, отримання допомоги Заходу дозволяє прямо під час бомбардування модернізувати нашу енергетичну систему, принаймні в частині розподілення електроенергії.

– Є така інформація, що у росіян уже є проблеми і з артилерійськими снарядами.

– Так, є.

– Коли це почне відчуватися на фронті?

– Уже відчувається. Інтенсивність обстрілів з російського боку знизилася приблизно в п'ять разів.

– Влітку, коли велись гарячі бойові дії на Луганщині, то кількість пострілів з їхнього боку досягала і 60 тисяч, і 70 тисяч на добу. Зараз у грудні було орієнтовно 20 тисяч. Як я розумію, далі вона буде тільки падати, якщо Росія не знайде якесь джерело поповнення цих снарядів. Якщо вона не знайде – коли цей дефіцит може звести нанівець їхні наступальні дії і чи може звести нанівець?

– Уже цього року ми бачили, що противник застосовував боєприпаси 2022 року випуску. Тобто прямо з заводу вони потрапляють на фронт. Або запаси виснажені настільки, що лишився критичний ліміт. Або вони на таких відстанях зберігаються, що ще не встигли доїхати до фронту.

Ми спостерігаємо вилучення запасів боєприпасів зі складів Білорусі, але в них теж вони не колосальні. Рано чи пізно це вікно можливостей закриється. У Харківській області на покинутих росіянами позиціях були знайдені міни, підписані корейською мовою. Відразу було питання до Кім Чен Ина, що це за справи. Північна Корея сказала, що вони взагалі нібито ніяк не причетні.

Величезним джерелом постачання міг би стати Китай. Але те, що Сі Цзіньпін заявив, що не планує зустрічатися з президентом Російської федерації, каже про те, що росіяни з Китаю не побачать не те, що снаряди, але й консерви. Призначення міністром закордонних справ Китаю колишнього посла в США абсолютно чітко про це каже. Китай з точки зору східної філософії дав усьому світу зрозуміти, куди і як він рухається. До того ж перед призначенням новий міністр в американському журналі оприлюднив свою програмну статтю на кшталт "чим я буду займатися на новій посаді". Зі статті чітко зрозуміло, що в світі є дві супердержави, а не три.

Тому думаю, що Російській федерації не вдасться розв'язати кризи з постачанням боєприпасів. Іран не розглядається, бо озброєний не тими калібрами. Вочевидь, Росія буде черпати ті запаси, які десь за Уралом зберігаються. Їх багато, вистачить на довго, але, по-перше, це величезне логістичне плече. Ешелон з Усурійська до європейської частини Росії їде днів 14, а з огляду на проблеми на російській залізниці – мабуть, і 20 днів. Далі перевантаження з залізниці на автотранспорт.

По-друге, час займе сортування і доставка на передній край, а тут же працюють HIMARS. Тобто партії їм доводиться дрібнити ще, кудись ховати, переміщати. Кінець кінцем до вогневих позицій у належних кількостях та в належні терміни воно фізично потрапляти не може. І цей тиск, я думаю, ми послабляти не плануємо.

Один момент, який треба мати у фокусі – росіяни можуть накопичувати поза межами досяжності наших вогневих засобів запаси боєприпасів для проведення наступальної операції. Думаю, наша розвідка це аналізує. Якщо такі місця будуть виявлятися, то вони будуть уражатися. Поки що я не зустрічав інформації ні про те, що вони накопичують, ні про те, що знищуються.

– А для чого брати з Північної Кореї, якщо вони можуть довезти з-за Уралу – це ж ближче?

– У Північної Кореї з Росією є спільний кордон. Є певні дефіцитні номенклатури боєприпасів, які або не виготовляються, або з якихось причин їх мало. І їх треба терміново десь взяти. Північній Кореї гроші потрібні завжди. Плюс, їм дуже цікаво отримати збройні технології.

– Які переваги дають нам ці бойові машини піхоти Bradley, Marder і AMX-10RC і чи можуть вони серйозно вплинути на перебіг війни?

– Безумовно, так. Що стосується бойових машин піхоти Bradley, нам передаються машини, які після "Бурі в пустелі" були модернізовані, з усуненими недоліками. Цим машинам по 20 років і більше, але вони абсолютно технічно справні. На сьогодні це одні з кращих бойових машин, які взагалі в світі є. Нам обіцяні 50 одиниць, це два неповних батальйони. Це не робить великої погоди в масштабі оперативного угруповання військ, але на тактичному напрямку ці машини – супер.

Marder – це взагалі мрія. Уявіть, що ви прийшли в автосалон і вибираєте: купляти Москвич чи Mercedes. От Marder – це Mercedes у світі бойових машин піхоти. У нього шикарна зброя, шикарна броня. У Marder автоматична коробка передач стояла ще в середині 70-х років – в автомобілях її ще не було. Це дуже комфортна, водієцентрична машина, зручна для екіпажу.

Що нам дають бойові машини піхоти? Вони нам дають можливість стрімкого прориву в тил противника. Друге – надійне прикриття бронею і вогнем нашої піхоти. Коли звільнялася Харківщина, дві механізовані бригади і повітрянодесантна бригада на бойових машинах десанту показали, чим може закінчитися стрімкий рейд потужних, рухливих з'єднань Збройних сил у тилу. Вони просто розірвали оперативну оборону. Противник навіть не знав, у якому напрямку відступати. Чим більше в нас такої техніки – тим красивіші будуть наші перемоги. З огляду на те, що Запоріжжя, Таврія – це степ, то для таких машин з підвищеною прохідністю, гарною бронею – це саме те місце, де їх треба застосовувати.

Щодо машин AMX-10RC – це не танк, це швидше протитанкова гармата на колесах. Хороша штука. З проблем – вона має специфічний боєприпас, натівського калібру, але він виробляється виключно у Франції, виключно для внутрішнього використання. Якщо з логістикою цих боєприпасів не буде проблем – це потужна зброя, яка підтримає дії бойових машин піхоти, що нам союзники передають. У бригадах, які озброєні бронетранспортерами – це буде дуже вдале доповнення.

Це все кроки в правильному напрямку, але все залежить від того, скільки і чого нам будуть передавати. Якщо мова йде про 30 бойових машин піхоти, 30 танків – це добре. Якщо йдеться про 15-20 артилерійських систем – це теж добре. Менше – ні, більше – супер.

– Після рішення про ці машини пішли розмови, що наступним кроком може бути передача танків. Як ви вважаєте, чи можемо ми отримати більш сучасні танки, ніж ті, що ми маємо, в найближчій перспективі?

– Питання в тому, що ми вважаємо сучасними танками. Концепції машин Abrams, і Leopard – це кінець 70-х – початок 80-х років. Це не нові танки. Отримати останню модернізацію – надто дорогий подарунок, навряд чи нам партнери їх дадуть. Leopard A7 – це мало не космічний апарат. По-перше, його важко опанувати. По-друге, він потребує важкої логістики, він складний для ремонту. Такі машини як Abrams чи Leopard у полі ремонтувати не можна – це не Т-64, до якого можуть прийти двоє людей з найближчого СТО з гаєчними ключами, поремонтувати і він поїде.

З іншого боку, на змаганнях танкових екіпажів у Німеччині у 2015-2016 роках вигравали не ті, в кого кращий танк, а ті, в кого кращий екіпаж. Перше місце посіли австрійці на танках Leopard модернізації Leopard 2А4. Саме ці машини нам і будуть передаватися. Це хороша машина. Вона не безсмертна. Цей танк можна зупинити, підбити, але вбити екіпаж – це велика проблема. Конструкція надійно захищена. Тому, я вважаю, що отримання цих машин дозволить нам, навіть втрачаючи в боях танки, зберігати танкові екіпажі.

– Бачите можливість, що найближчим часом може бути рішення про передачу нам цих танків?

– Що стосується танків Abrams – одноосібно рішення буде ухвалюватися Сполученими Штатами. Щодо танків Leopard – це має бути комплексне рішення. Є таке поняття як сертифікат кінцевого користувача. Якщо уряд країни-виробника дозволяє передати техніку кінцевому споживачу – Збройним силам – то будь-які інші національні уряди можуть теж надати нам такі машини без жодних перешкод. Але уряд Німеччини хоче це своє рішення погодити з союзниками. Як швидко це відбудеться – важко сказати, але наступний "Рамштайн" має відбутися наступного тижня (20 січня, - ред.), тому, думаю, варто чекати на гарні новини.

– Які напрямки на фронті ви вважаєте найбільш перспективними для розвитку нашого наступу? Адже і Буданов уже говорив, що в нас має бути якийсь великий наступ навесні.

– Що стосується моєї особистої думки як приватної особи, мені б дуже сподобався удар від Вугледара через Волноваху, між Донецьком та Маріуполем, на Новоазовськ. Було б дуже красиво, не сильно затратно і дуже ефективно. Це би повністю розвалило російське угруповання. Не знаю, чи так буде. Думаю, в Генеральному штабі достатньо креативних та досвідчених людей, які придумають щось ще крутіше, ніж те, що я озвучив.

– Більше на слуху прорив на півдні на іншій ділянці – до Мелітополя і Бердянська.

– Противник усвідомлює, що ми так хочемо зробити, і будує в районі Мелітополя лінію оборони. Тому я не думаю, що доцільно бути настільки прямолінійним та передбачуваним, щоб лізти на ворожу оборону, класти там людей, втрачати озброєння і долати те, що можна просто обійти. Думаю, все, що треба, вже придумано. Варто дочекатися "Рамштайну", Bradley, нових танків, і тоді ми побачимо багато цікавого.

Уляна Безпалько, РБК-Україна

Завантаження...
Комментарии (0)
Для того, чтобы оставить комментарий, Вы должны авторизоваться.
Гость
реклама
реклама