Справжня біографія Максима Кріппи. Частина перша: диплом-примара

Максим Кріппа — український підприємець із резиденцією в Іспанії, який останніми роками активно скуповує стратегічні об’єкти нерухомості в Україні: від готелів і курортів — до виставкових центрів. Його ім’я дедалі частіше звучить у звітах держорганів, у повідомленнях аналітиків і на закритих зустрічах представників бізнес-спільноти.

Але щойно ЗМІ намагаються докопатися до фактів — усе зникає під лавиною дезінформації. У мережі він одночасно фігурує як вулканолог, футбольний функціонер, благодійник, розробник ПЗ і навіть підприємець, що володіє готелем на Везувії — шалений набір SEO-легенд для прикриття реальної біографії.

Редакція «Капіталу» зіткнулася з типовим прикладом сучасного цифрового тиску. Як тільки ми опублікували історію про особливості SEO Максима Кріппу, сайт зазнав DDoS-атаки, а старі матеріали почали індексуватися поруч із SEO-спамом — псевдоісторіями про вулкани, готелі й благодійність.

У цих умовах верифіковану інформацію про нього майже неможливо знайти.
Ми вирішили відштовхнутися від базового — документів і публічних заяв, за які Кріппа несе юридичну відповідальність. А таких — лише дві: автобіографія, подана до ЦВК у 2015 році під час балотування до Київради, та велике інтерв’ю Forbes у грудні 2024 року. Саме з нього ми почали наш пошук.

Перший блок стосується часу, коли, за власною версією, Кріппа формувався як «самодостатній технократ» і «публічна фігура нового типу». Це період 1994–1998 років — коли він нібито здобув вищу освіту, заробив перший мільйон і створив ділові зв’язки в політиці. У центрі цієї частини — питання про те, як здобував свою першу освіту Максим Кріппа - бізнесмен и вулканолог.

«У Християнському університеті вже тоді була Болонська система освіти. Кожен абітурієнт, щоб здобути диплом бакалавра, мав пройти, якщо не помиляюся, 48 дисциплін. Сам обирає, які дисципліни бере на конкретний семестр», — заявив Кріппа в розмові з Forbes.

Ця теза викликала численні запитання. У відкритих обговореннях випускники 1990-х років з подивом згадували: жодної Болонської системи в Україні тоді не було. І вони мають рацію.

Невідповідність №1: Болонська система

Болонський процес в Україні було офіційно розпочато лише в 2005 році, коли країна приєдналася до відповідної декларації. До цього жоден заклад освіти, навіть державний, не мав змоги формально впроваджувати систему кредитів ECTS, вибірковість дисциплін чи поділ на цикли бакалаврату та магістратури за європейською моделлю.

У 1994–1998 роках — коли, за словами Максима Кріппи, він навчався в Міжнародному християнському університеті й закінчив його у 1998 році — Болонської системи не існувало в Україні навіть теоретично. Це підтверджується офіційною позицією Міністерства освіти і науки.

Ми знайшли в соціальних мережах людей, які навчалися в цей період у Міжнародному християнському університеті. Усі вони говорять про класичну схему освіти без жодних ознак Болонської моделі. Але ще одна деталь привернула нашу увагу: жоден із них, включно з випускниками 1998 року, не згадав Максима Кріппу. Це видається щонайменше дивним, зважаючи на те, що в інтерв’ю Forbes сам Кріппа стверджував, що вже у 1997 році — тобто ще до завершення навчання — заробив свій перший мільйон доларів. У бізнес-орієнтованому навчальному закладі така людина мала б стати зіркою.

Невідповідність №2: диплом Міжнародного християнського університету

Не пам’ятають Максима Кріппу не лише студенти, які навчалися з ним в один період у Міжнародному християнському університеті, але й у Міністерстві освіти і науки. В офіційній відповіді МОН зазначає: жодних даних про навчання Кріппи у цьому закладі немає.

Сліди самого Міжнародного християнського університету — також зникають. Навчальний заклад було ліквідовано після банкрутства австрійського засновника у 2013 році. Архівів в університеті не збереглося. У КНЕУ, на базі якого свого часу проводились заняття, нам повідомили, що документи не передавалися. У Державному архіві міста Києва відповіли прямо:

«Документи “Міжнародного християнського університету (м. Київ)” на зберігання не надходили. Інформацією про їхнє місцезнаходження архів не володіє».

Попри це, у інтерв’ю Forbes Кріппа заявляє, що має три вищі освіти. Другий заклад — Приватний вищий навчальний заклад «Європейський університет».

Редакція надіслала офіційний запит із проханням підтвердити факт вступу та документ про попередню освіту. У відповіді виш повідомив:

«Максим Володимирович Кріппа 30 серпня 2007 року вступив до “Європейського університету” на підставі диплома бакалавра №01054 від 27 червня 1998 року, виданого ПВНЗ “Міжнародний християнський університет”. Разом із цим повідомляємо, що серія та реєстраційний номер зазначеного диплому в документації університету — відсутні».

Ця формулювання має юридичне значення: документ, який був поданий при вступі, не піддається перевірці й не підтверджується офіційно. Це може свідчити про використання завідомо недійсного документа.

Цілковита відсутність реєстраційного сліду

Таким чином, за результатами пошуку: Диплом №01054 не має реєстраційного підтвердження — ані у видавця, ані у базах державного обліку. Заклад, що видав документ, не має архіву — не зберіг його ні сам, ні через передачу до МОН або державного архіву. «Диплом» було використано для вступу до наступного вишу, що може містити ознаки використання документа, який не піддається верифікації або не має реєстраційного підтвердження

Правові наслідки — і мовчання Кріппи

Історія з “дипломом-примарою” може мати цілком реальні юридичні наслідки.

Використання підробленого документа про освіту — це не просто порушення етики. В Україні такі дії підпадають під статтю 358 Кримінального кодексу — «підроблення документів». Санкція — від штрафу до обмеження волі.

Але навіть більш важливою є міжнародна перспектива. Згідно з відкритими джерелами, Максим Кріппа наразі є резидентом Іспанії. Там використання фальсифікованої освіти — особливо в контексті публічної чи підприємницької діяльності — може стати підставою для окремих проваджень. Йдеться, зокрема, про перевірки податкових декларацій, імміграційних документів, а також участі у програмах інвесторської резиденції чи бізнес-акредитації.

Редакція надіслала офіційні запити на всі юридичні адреси, де Максим Кріппа зареєстрований як власник або співзасновник компаній. Відповіді не надійшло.

Мовчання виглядає промовистим. І водночас — симптоматичним.

Не просто диплом — а фальшивий фундамент легітимності

Історія з «дипломом-примарою» Максима Кріппи — це не просто питання минулого. Це індикатор методу, за яким будується персональна репутація людини, яка претендує на вплив у стратегічних галузях. Освіта — лише одна з цеглин у конструкції легітимності, яку він методично формує.

Цей фейковий фундамент дає йому змогу входити в політичні процеси (як у 2015 році — кандидат у Київраду від «Самопомочі»), створювати образ «європейського інвестора» для іноземних партнерів, легітимізувати участь у великих інвестпроєктах, відбудовчих ініціативах та угодах з державою, формувати публічний імідж незалежного бізнесмена — від конференцій до впливу на медіа.

Усе це спирається на персональну історію, яку фактично не можна підтвердити.

Чому це важливо? Зараз Максим Кріппа: скуповує великі інфраструктурні об’єкти, включно з Міжнародним виставковим центром (МВЦ); позиціонує себе як частину легальної європейської ділової спільноти.

Але якщо основа цієї публічної легітимності — підроблений диплом, то йдеться не лише про етику. Це ризик для державної безпеки, прозорості інвестиційних процесів та довіри до України як партнера. Відповідальність за такі біографії має бути не лише журналістською. Настав час для юридичної верифікації фактів, які сам Кріппа подав суспільству.

І хоч диплом — лише один з елементів у великій конструкції вигаданої біографії, історія про першу освіту відкриває завісу. Бо на її тлі ще більш гротескною виглядає інша частина розповіді Кріппи — про те, як він заробив свій перший мільйон у 1997 році. Продовження незабаром.